Відігравши купу концертів у Європі, Kozak System вирушили у великий тур Україною. А на самому його старті музиканти гурту встигли дати велике ексклюзивне інтерв’ю для нашого порталу. В насиченій та емоційній розмові взяли участь бас-гитарист Володимир Шерстюк та фронтмен колективу Іван Леньо.

Ви нещодавно писали диктант до дня української мови. Результати вже є? 

Володимир Шерстюк: Ще ні, ми тільки відіслали диктанти на пошту. Так що чекаємо і нам дуже цікаво.

Іван Леньо: Ну, насправді не так важливі результати, як сама акція…

Володимир Шерстюк: … а я би сказав, що результати теж важливі, бо писати треба грамотно!

Іван Леньо: Згоден, писати дійсно треба грамотно. Бо, цитуючи класика, якщо ти пишеш грамотно, значить у голові в тебе все в порядку. А якщо в голові порядок, то і в житті все більш-менш у порядку. А що стосується власне акції, то я б не робив акцент на тому, що це день саме української мови в державі Україна. Для мене це оксюморон, бо це те саме, що робити день хлібобулочних виробів у пекарні. Тобто це настільки само собою має існувати і день української мови має бути щодня. Бо якщо ви виділяєте якісь із днів для цієї мови, значить існують ще інші мови, як державні. Ви допускаєте, що ця мова вимирає, що її потрібно захищати. Безперечно, захищати потрібно, але не таким радянсько-примітивним способом.

Володимир Шерстюк: Як на на мене, цей диктант не виглядав як радянсько-примітивний. Це була класна акція єднання всіх українців світу навколо української писемності, українського слова...  

Іван Леньо: ..ну ось так можна, згоден.

Володимир Шерстюк: Я так розумію, Іван хвилюється, аби цей день української мови не перейшов туди, де 8 березня. А в цілому хай таке свято буде, нехай буде це модно та класно. Хай українскість викликає світлі почуття у людей.

Пролунало слово “модний”. Багато артистів, з якими спілкувався, відмічають - нарешті! - зростання зацікавленості українською музикою. Українське дійсно стало модним. Як нам усім - артистам, ЗМІ, будь-кому в цій країні - зробити так, аби цей спалах не залишився тимчасовим трендом, а був нормою?

Іван Леньо: Хороше, глибоке питання. Скажу так. Ми всі маємо пам’ятати, що поруч із нами існує дуже агресивний сусід, який усіма засобами намагається нас знищити. І інформаційно в тому числі. Тому захист не тільки української мови, української культури, української книги - та й взагалі всього українського - це дуже важлива складова існування українців. Кожен день ми маємо про це думати. В комплекс наших думок входить: не купувати російське, при можливості вибору російського чи українського вибирати українське. Сюди ж входить і економічний патріотизм. Кожен має усвідомити, що якщо ти не захищаєш своє, то доведеться сприймати чуже. Інших варіантів немає. Чи стало більше українського? Я думаю, що просто стало більше людей, які почали звертати увагу на своє, рідне. Тобто свідомість людей після революції на Майдані та подій на сході помітно виросла. А от концерти українці відвідують слабо. Вони продовжують думати, що музика —  це щось таке другорядне, чи таке, що існує само по собі. А це звісно не так. Для того, щоб існував професійний ринок, музиканти повинні професійно цим жити і заробляти. Українці мають йти на концерти українських артистів і робити існування українських команд можливим. І їх кількість, до речі, буде помітно зростати.

Володимир Шерстюк: Повернуся до теми тренду на українське. Давайте звернемо увагу на Захід і подивимось на Польщу, нашого найближчого сусіда. Було би дивно уявити, що у поляків польське — це тимчасовий тренд. Або у німців німецьке. Чому в українців є загроза перетворення українськості на тимчасовий тренд? Тому що в нас досі, Максе, ти як IT-шник чудово це маєш зрозуміти, вже 350 років живе потужний вірус. Я його називаю “внутрішній москаль”. І ось цей внутрішній раб примушує робити те, про що казав Іван: не потрудитися знайти своє, а ввімкнути будь-який серіал на ТБ, він примушує не подивитися зайвий раз країну виробника товару у магазині, примушує не вимагати звертатись до себе рідною мовою, цей внутрішній раб примушує не відстоювати свої права і багато чого іншого. Ось що робить цей вірус. І щоб ця українська хвиля не лишилась трендом, бо цей вірус переможе будь-який модний тренд, маємо локалізувати його в собі. Зрозуміти і визнати, що він у нас є. Що в нас є цей чужерідний елемент, який треба усіма способами вичавлювати з себе. І тоді, коли українець залишиться українцем на своїй рідні, Богом даній землі, як би це пафосно не звучало, ніяка трендовість нам уже буде не страшна. Тоді будемо любити своє і не боятися чужого. І навіть російського! 

Іван Леньо: Мені ще видається, що українцям не вистачає гідності. Та, яка, можливо, була вибита батогами у 1600-1700-х чи була вистріляна під час воєн, яких було достатньо на нашій землі. Ну ок, це було, але час вже цього позбавитись. Якщо є такі, як ми, які відчувають, що в нас є ця гідність, цей стержень, цей внутрішній жар, то відповідно мають бути і інші такі біля нас. І таких інших ми біля себе і збираємо: Kozak System — це не тільки музичний гурт, це ціла система людей, які об’єднуються навколо спільних цінностей. До цих цінностей входять: самоповага, саморозвиток, повага до ближнього, культурний розвиток, інтелектуальний розвиток, чоловічий розвиток. 

Тут багато пролунало слів про саморозвиток, про зростання свідомості. Чи може чимось у цьому допомогти держава, як керуюча надбудова над нашим суспільством?

Володимир Шерстюк: Що таке держава? Держава — це ми, це наше продовження. Не наше особисте, бо ми б не обирали таких, хто зараз є в державному керівництві. Ми загалом маємо низьку, вибачте за такий гострий термін, “якість людей”, тому маємо й таких керівників країни. Можна сказати —  дивіться, був же Майдан, як свідомо ми все зробили, фантастично самоорганізувались і так далі. Але, люди добрі, якщо подивитись, хто це був, то це 3%! А всі решта вже йдуть за ними. Ось цим 3%, ну максимум 5%, треба кристалізуватись один навколо одного, тоді і держава буде такою, як ми хочемо. А поки держава така, як хоче ота більшість в 97%. 

Київським концертом стартував Маніфест Тур — перший великий тур Україною в історії Kozak System. Чого очікуєте від цього масштабного турне? Чи заплановані виступи в містах, де гурт ще ніколи до цього не виступав?

Володимир Шерстюк: Як Kozak System ми ще ніколи не грали у Запоріжжі та Дніпропетровську, тому із задоволенням туди їдемо. А головне очікування, що українська публіка буде заповнювати зали. Віримо, що так і буде, бо, як казав вже Іван, треба ходити і підтримувати своє — “свій до свого по своє”. Тим більше, у нашому випадку це не виглядає як ходіння заради ідеї. Kozak System — це якісний європейського рівня музичний продукт. Я не боюся це стверджувати, можете глянути тільки на наш концертний графік хоча би минулого літа, коли ми відіграли на купі європейських фестивалей, були хедлайнерами великого фесту у Чехії Trutnoff Open Air, де виступали на одній сцені з Matisyahu, Subways, Prodigy. А тепер будемо раді зіграти для якомога більшої кількості глядачів уже в Україні.

Іван Леньо: З цим туром у нас виходить певною мірою якась просвітницька місія. Бо у нас достатньо роботи за кордоном і ми могли би поїхати в тур не по Україні, а по Європі. Це і набагато легше було б організувати, бо там живий шоу-бізнес і все працює та й по витратах теж було б набагато менше. Натомість ми усвідомлюємо, що у нас є відповідальність та певна місія перед своїм народом. Така місія рано чи пізно чекає всіх нас. Рано чи пізно якісь ІТ-шник мусить безкоштовно зробити комусь сайт, а якісь лікар рано чи пізно якомусь подібному собі українцю має безкоштовно зробити операцію і так далі. Не все вираховується і вирішується грошима. Особливо в такий період, коли країна на колінах. Окрім цього, “Маніфест Тур” наполовину благодійний. В кожному місті, де ми виступаємо, ми запрошуємо на концерт воїнів, які лікуються в місцевих госпіталях. Ці хлопці віддали своє здоров’я за нас із вами і ми хочемо їм віддячити. От ми і робимо те, що можемо зробити. Нам взагалі хотілося, аби пересічний українець трохи змінив ракурс та тон: менше істерики, менше лайок у бік влади - хоча вона, можливо, того і заслуговує - і більше дивитись на себе. Краще спитати у себе, що конкретно зробив особисто я. Це насправді дуже дієва штука.

Наступне запитання скоріше фанатське. На київському концерті 6-го листопада не прозвучала “Брат за брата”. Хоча люди в залі дуже-дуже її просили. Чому не зіграли?   

Іван Леньо: Запитання непросте. Пісня нам подобається і, мабуть, можна було б її зіграти, але в нашій уяві, як музикантів та громадян, вона несе той самий меседж, що й, наприклад, “Пливе кача” Піккардійської терції. Є пісні, які зробили свою справу і “Брат за брата” — одна з них. Якщо ти граєш її у сольному концерті, який не має відношення до якоїсь тематики, то це трохи лицемірство та спекуляція. 

Володимир Шерстюк: Так, ця пісня залишилася на Майдані.

Цього літа ви дуже багато виступали в Польщі. Наскільки велика зацікавленість українською музикою в Польщі?

Іван Леньо: І це вже не перше літо. Насправді, немає там великої зацікавленості саме в українському. У Польщі холодний та прагматичний шоу-бізнес, в якому потрібно боротись. Польський народ близький нам, він переживав подібне до того, що ми переживаємо зараз. Польська схожа на українську, ми співаємо нею кілька пісень та й інтерв’ю на місцевому телебаченні даємо польською. Нічого дивного нема, що ми, Kozak System, які вважаємо себе цивілізованою європейською музичною формацією їдемо на гастролі до собі подібних. Ми ж виступаємо не тільки у Польщі, а й у інших країнах Європи. Є ще Штати та Канада…

Володимир Шерстюк: … але то діаспорні виступи. А от Польща відрізняється тим, що ми працюємо там виключно в рамках місцевого шоу-бізнесу. Це для українських гуртів взагалі виняток. Ми фактично єдиний колектив, який хоча б в одній зарубіжній країні працює не для діаспори. А, стоп, є ще ДахаБраха. Вони величезні молодці, респект їм, дуже любимо і поважаємо їх. Але це точно усі, більше нікого нема.

Не можу про народну пісню не спитати. Ви співаєте декілька лемківських пісень. Розкажіть, як такий маленький народ примудрився створити таку купу неймовірних пісень?

Іван Леньо: Ідеальним прикладом того, коли народ, якого щемлять і який, вештаючись по всьому світу в пошуках домівки, творить геніальну музику — це цигани. Як на мене, це найгеніальніші музиканти на світі. Відповідно, лемки у свій час теж пройшли через багато бід та негараздів. Ось і не так давно в 1947-му році під час операції “Вісла” Сталін вигнав лемків зі своїх насиджених домівок. Люди мусили тікати хто куди і однією з таких родин, яка осіла у місті Монастириську Тернопільської області була родина моєї бабусі. Тому я трішки знаю про лемків і вважаю за честь бути дотичним до цього етносу і вважаю за потрібне, щоб ми з Kozak System показували ці лемківські пісні.

Володимир Шерстюк: І не тільки лемківські. Україна настільки барвиста щодо музики, мелодоведення, способу виконання. Наприклад, ті ж лемківські пісні вони солоспівні, центральноукраїнські та наддніпрянські навпаки багатоголосні, слобожанські, поліські та буковинські теж по-своєму самобутні. І це все Україна! Вона прекрасна!

Іван Леньо: І ми дуже поважаємо гурти, які працюють з фолковим матеріалом —  ті ж Enej, Zbob si Zdub. Це команди, які розділяють наші цінності і роблять фактично те саме, що й ми, тільки у своїх країнах. Чому таких мало ви запитаєте? Ну, по-перше, з народним матеріалом дуже складно працювати. По-друге, треба знатися на своїй культурі та дуже її любити. Ми свого часу переслухали фактично все, що записав Михайло Хай — наш видатний етнограф, який створив величезну фонотеку народних пісень. Це справжній скарб. Вважаю, це має прослухати кожний свідомий українець. Бо якщо не слухати це, доведеться слухати “Владімірскій централ”!

На цій оптимістичній ноті будемо завершувати. Дякую за цікаву та змістовну розмову!